Люди “з методичкою”

Останнім часом помічаю, що тригерять люди “з методичкою”: щось десь почули, але без контекста, та й починають робити проекцію й давати поради іншим із почуттям знавця. Вони беруть якусь вузьку тезу, виривають її з реального життя й чомусь вирішують, що вона універсальна для будь-якої ситуації.

От, наприклад:

— Ноутбук обов’язково має бути з 2К+ екраном, навіть якщо це компактна модель на 13-14 дюймів.

— А навіщо?

— Ну як навіщо? Це ж значно полегшить монтаж відео!

— А ти реально постійно монтуєш відео на ноуті?

І тут починається: “Ну, всі професіонали так кажуть, це ж must-have!”. Проблема в тому, що людина сама може ніколи не монтувати відео, а просто почула цю пораду десь у черговому YouTube огляді чи від знайомого, який раз на місяць обрізає ролики для соцмереж.

Або ще класика:

— Чоловік, який запрошує на побачення, обов’язково має за вами заїхати на машині.

— Чому?

— Ну це ж ознака вихованості й турботи!

Але чи кожен має машину? Чи завжди це взагалі зручно? В мегаполісах із заторами таке “джентльменство” може перетворитися на суцільний головний біль для обох.

Ще один типовий приклад:

— Якщо ти працюєш в IT і вже не regular, то обов’язково маєш мати iPhone.

— Чому саме iPhone?

— Це ж стандарт у нашій галузі, інакше тебе не сприйматимуть серйозно.

Насправді ж чимало senior-фахівців використовують Android пристрої, бо їм просто зручніше, або тому що робочі процеси цього потребують. Але міф про “успішного айтішника з iPhone” живе та процвітає.

Цей феномен можна побачити скрізь. Люди беруть загальну тезу, яка може бути релевантною для певного випадку, й починають застосовувати її під копірку для всіх. Це схоже на ситуацію з “чарівними таблетками” у здоров’ї: комусь допомогло — значить усі мають пити те саме. Забувається важлива деталь: кожна ситуація індивідуальна.

І проблема навіть не стільки в самих порадах, а в тому, як вони подаються. Замість “мені так зручно” чи “я спробував і мені допомогло” ми чуємо: “Так треба! Іншого шляху нема!”. Такий підхід не враховує контексту, а без нього будь-яка порада стає марною або навіть шкідливою.

Чому так відбувається? Частково через бажання виглядати компетентним. Коли людина не володіє глибокими знаннями, їй простіше вхопитися за якусь готову тезу й ретранслювати її. Це створює ілюзію експертності. А ще свою роль відіграє сучасна культура споживання інформації — ми звикли отримувати знання у вигляді коротких порад та списків “5 обов’язкових речей для успіху”.

Що з цим робити? Насамперед варто розуміти, що жодна порада не є універсальною. Те, що спрацювало для однієї людини, може бути абсолютно недоречним для іншої. Важливо навчитися критично сприймати інформацію й задавати питання: “А чи справді це мені потрібно? Чи підходить це моїй ситуації?”

По-друге, варто брати до уваги контекст. Перед тим як давати комусь пораду, корисно дізнатися більше про його обставини. Можливо, те, що здається очевидним для вас, буде зовсім неактуальним для іншої людини.

І нарешті, не варто боятися говорити “Я не знаю” або “Це мій досвід, але у тебе може бути інакше”. Така чесність часто цінується більше, ніж категоричні поради без розуміння ситуації.

Світ занадто складний, щоб керуватися спрощеними методичками. Контекст — це ключ до правильних рішень. Тому замість сліпого наслідування трендів краще розвивати критичне мислення та здатність адаптувати інформацію під свої реалії.